Лікування ВСД
Лікування вегето-судинної дистонії проводять педіатр разом з невропатологом і кардіоревматологом. Враховують етіологію і патогенез ВСД у певної дитини. Лікування треба починати якомога раніше, проводити протягом тривалого часу з урахуванням типу ВСД (ваго- або симпатикотонічний). Психотерапія потрібна не тільки дитині, а й батькам. Усім дітям з ВСД необхідно нормалізувати режим дня, праці і відпочинку, рекомендувати заняття спортом на свіжому повітрі (лижі, ковзани, велосипед, ходьба, плавання), достатній сон, обмежити перегляд телепередач, доцільними є активне санаторно-курортне лікування, ЛФК.
При ваготонії не можна переїдати, слід обмежити вживання рідини і солі, при симпатикотонії — не пити кави, міцного чаю.
Важливе значення мають психотерапія, аутотренінг, релаксація, фізіотерапія (електросон, індуктотерапія, гальванізація, ультразвук тощо), водні процедури (плавання, циркулярний душ, ванни), масаж хребта, кінцівок і тулуба, голкорефлексотерапія. При симпатикотонії призначають седативні препарати (валеріана, бром, настій собачої кропиви (пустирника), глоду, шавлії, звіробою), замінюючи один препарат іншим, чергуючи різні методи. Після погодження з невропатологом дають заспокійливі засоби (седуксен, тазепам, еленіум), нейролептики м'якої дії — сонапакс, френолон, терален.
При ваготонії призначають психостимулятора (настій плодів лимонника китайського, аралії маньчжурської, кореня женьшеня, родіоли рожевої, елеутерокока — переривчастими курсами, сид-нокарб, кофеїн); при синдромі внутрішньочерепної гіпертензії— легкі сечогінні засоби переривчастими курсами (в стаціонарі — діакарб, фуросемід; удома — сечогінні трави протягом тривалого часу). При функціональній кардіопатії у дітей з симпатикотонією — препарати калію, тіамін, токоферол; у дітей з ваготонією — препарати кальцію, аскорбінову кислоту, піридоксин. При зниженні пам'яті, інтелекту призначають метіонін, ноотро-піл, аміналон, енцефабол; для поліпшення мікроциркуляції — кавінтон, стугерон, трентал.
Лікування дітей з вегетативним кризом залежить від його структури і вегетативного тонусу поза приступом. Його треба проводити в міжприступний період з метою профілактики кризи.